Видання «Україна Інкогніта» розповіло про історію Михайлівської церкви у Переяславі та звернуло увагу на сучасний вигляд пам’ятки.
Михайлівська церква розташована на вулиці Михайла Сікорського, неподалік площі Переяславської Ради. Храм заклали у 1646 році, а значну частину коштів на його будівництво виділив полковник Федір Лобода.
Як зазначає «Україна Інкогніта», церкву реставрували у 1719 році, а після пожежі 1734-го — відновлювали повторно. На початку XIX століття в храмі обвалилося кам’яне склепіння. Його не стали відновлювати, а у 1823 році замінили дерев’яним дахом. Після цього будівля набула незвичного вигляду з оздобленими пілястрами фасадами, кольоровими полив’яними розетками, головами янголят та рельєфними орнаментальними написами.
Під час Другої світової війни храм зазнав значних пошкоджень. Його відновлювали у 1951–1953 роках за малюнком Тараса Шевченка. У радянський період у приміщенні церкви розміщували експозиції Музею народного одягу.
Водночас історія цього місця сягає часів Київської Русі. Михайлівську церкву звели над фундаментом великого п’ятибанного Михайлівського собору, який стояв у центрі переяславського дитинця.
Собор датують другою половиною XI століття. У літописах його згадують як один із величних храмів Київської Русі. У ньому ховали переяславських князів. Фундамент та залишки стін собору, зруйнованого монголо-татарами, розкопали у 1949–1953 роках. У 1982 році над північно-західною частиною фундаменту спорудили павільйон, у якому розмістили Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі.
У XVII столітті Михайлівська церква була головним храмом однойменного монастиря. Поруч із нею збудували дзвіницю, яка одночасно виконувала функцію надбрамної вежі, а також трапезну та келії.
Окрему увагу «Україна Інкогніта» звертає на зміни, яких храм зазнав уже у XXI столітті. Автор публікації зазначає, що замість відновлення купола пам’ятки надбудували декоративний верх, стилізований під візантійський храм.
На схід від Михайлівської церкви розташована надбрамна дзвіниця, до якої прибудовані трапезна монастиря та келії. Споруди об’єднані в один комплекс. Будівля має напівкруглу проїзну арку, яка свого часу була монастирською брамою.
Фото — Роман Маленков, «Україна Інкогніта».
